В життєву дорогу,сьогодні моя рідна доню,тебе провожаю,
В дорогу незнанну,написану Богом,тебе відправляю.
Незнаю я долі твоєї і планів Господніх не знаю,
Молитвою мами я чашу молитов доповняю.
Я дякую Богу,що тебе народила,
Маленьким дитятком під серцем носила.
Що чула твій сміх і бачила перші невпевненні крочки,
Якими нетвердо ступали малесенькі ножки.
Я дякую Богу,що мудрість мені Він давав тебе піднімати,
У серце дитяче любов Його вічну тобі закладати.
І роки біжали,біжали,і спину не було,
І Бог дарував нам весільну хвилину.
Стою біля тебе моя рідна доню,
Стою і любуюсь твоєю красою,
Яку Бог із неба рукою Своєю заклав,
І мене мамою рідною твоєю назвав.
В життєву дорогу сьгодні тебе відправляю,
І Бога любити тебе наставляю.
У вірі стояти,у світлі ходити,
Із чистим сердечком життя все прожити.
Коли прийдуть бурі,ти знай,моя доню,
Господь не залишить твою молитву одною.
Коли буде сонце світити і шлях твій теплити,
Святого Отця не перестань ти любити.
У двері домівки батьків заходи,
І рідних всіх нас до серця свого пригорни.
Ми будем чекати,тебе виглядати,
І разом в молитві Його прославляти.
Букети весільні зівянуть,
Листочки прекрасні опадуть.
А ти,моя люба,цвіти,
І Богу достойні корзини плодів принеси.
У руки Господні тебе віддаю,
Із ніжністю мами тебе обніму.
У небо молитву техенько скажу,
І Бога ще більше за все полюблю...
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Кто сказал что я Бога не видел.. - Геннадий Ангелов Это название моего первого сборника поэзии, который вышкл в 2008г.в Николаеве в издат." Иллион"
В нём собраны стихи которые написаны мной, в наиболее тяжёлые моменты жизни.
На каждого человека Господь возлагает ту ношу/тот крест/, который человек может вынести.
И я благодарен Господу нашему, что он не покидал меня в минуты мук душевных и переживаний.
Публицистика : Последний аргумент теории Дарвина - Станислав Вершинин Живя в вывернутом наизнанку мире, мы вынуждены, сидя в клетке, на которой написано: “Homo creates”, наблюдать, как главный бабуин, беснуясь на свободе, гулко стучит в свою грудь и угрожающе рычит.
